Чт. Лис 21st, 2019

Європейські новини

ЄС, Україна, Закарпатський край

Дахау: половина правди про Геноцид Я був на місці пекла

8 min read

“Людина щаслива своїм умінням забувати. Пам’ять завжди готова забутии погане і пам’ятати тільки хороше“.Варлам Шаламов

Неподалік Мюнхена, в межах велосипедних доріжок, знаходиться відома на весь світ база поліції Баварії. Сумно відома. Одним з підрозділів її з початку 30-х років був KZDachau – концентраційний табір Дахау. Вхід через місток вів до пекла. На воротах – цинічний напис: «Arbeitmachtfrei» –  «Праця робить вільним». По-німецькому акуратні бараки, акуратний рів, вишки, 8-метрова зона перед колючим дротом, прохід за яку карався смертю. Концтабір «Дахау» був фабрикою, де перероблявся людський матеріал, непридатний для життя в світлому майбутньому Третього Рейха.

«Арбайт махт фрай!» і з 33-го року в дерев’яні бараки Дахау полинув потік людей, яких машина націонал-соціалізма вибракувала, відсортувавши для систематичного знищення. Все робилось з тою самою знаменитою педантичністю: людський матеріал сортувався, обліковувався, використовувався для роботи, після смерті розбирався на запчастини, спалювався в печах крематорію, утилізовувався.

В цей час вільна Європа і Штати дивились фільми в кінотеатрах, критикували уряди, по вулицям міст ходили гарно вбрані жінки… В Дахау теж був барак, де ув’язнені жінки виконували роль повій. Для бранців і обслуги, які гарно себе поводили. «Арбайт махт фрай!». В’язнів вивозили на роботу в закриті цехи, де вони збирали запчастини для літаків. Якщо їх виводили для вуличних робіт, охоронці любили створювати штучні ситуації, коли в’язнів убивали нібито за спробу втечі. Молоді хлопці-есесівці отримували за це відпустки і їхали до своїх коханих і діточок, за якими скучали. «Арбайт махт…»

Двісті тисяч в’язнів з тридцяти країн. Ті, хто не мав права йти з німецьким народом у майбутнє. Противники  НСДАП, неблагонадійні, яких визначила СС. Кожен третій – єврей. Кожен сьомий – загинув. У «світле майбутнє» есесівські вовкулаки йшли без них.

Я погортав сторінки Книги в’язнів. Логінов Петер (Петро?), аптекар. 1887 року народження, Васільсурськ, Росія, жив в Києві, Україна, скінчив життя 3 жовтня 1943 року в Дахау. А ось – KorsinSavaka, селянин з села Батьки – Полтавщина. Яке ім’я так до невпізнанності викривив табірний писар – ми вже ніколи не дізнаємось. Дати – 02.12.1894 – 06.11.1944, Дахау. У радянських військовополонених, що потрапляли сюди, шансів вижити було небагато.

Плац, бараки, тюрма, вишки, крематорій. Людська несправедливість, жорстокість, садизм. Енергетика людських страждань, що відчувається через десятки років. Якась думка невідступно постійно дзвенить в голові трупною мухою. Де я це вже чув? Ага, ось: ГУЛАГ, Голодомор. Не вся Європа ходила тоді гарно вбраною. Трохи далі на схід, всупереч здоровому глузду, в рік заснування Дахау на чорноземах східної України, де жили мої предки,  лютував голод. Смерть втомилась махати косою. Масштаби вимирання можна було порівняти з середньовічною чумою. Чума називалась «комунізм». І весь час, коли «праця робила вільними» в’язнів Дахау,  мільйони зеків з радянських таборів читали: «Труд в СССР есть дело чести, дело славы, дело доблести и геройства».

Весь час перебування в концтаборі Дахау та споглядання його експонатів, стендів, пам’яток мене невідступно переслідували аналогії та порівняння. З нашим героїчним минулим. Чи є хоч один подібний меморіал на місці десятків таборів ГУЛАГів, СтепЛАГів та інших? Чи покарані садисти-тюремщики з спецпідрозділів НКВД, що нічим не поступались есесівцям?

Нищення «чужого елемента» в СССР проводилось набагато масштабніше і не так методично і акуратно, як в Німеччині. Союз ішов випереджаючими темпами: концентраційні табори з 1934 року стали трудовими таборами. Німці безнадійно відстали. Те, що у німців робилося методично та скрупульозно, на безкраїх просторах СССР-у відбувалось з російським розмахом та розгільдяйством. Сотні тисяч зеків рубали тайгу, вмирали, їх закопували в лісі. Крематорії – не наш метод!

Коли союзні війська наступали, німці змушені були вивозити в’язнів з інших концтаборів до Дахау. В нелюдських умовах проходили ці «марші смерті». Сотні людей загинули в дорозі. НКВД було «гуманніше» – воно просто розстрілювало та закидувало гранатами ув’язнених, щоб не залишати їх ворогу (тюрма на Лонського). Швидкість нищення «чуждих» елементів теж не співставима. Сорок тисяч загублених доль за дванадцять років існування концтабору в Дахау – вражаюча цифра. А як вам більше двадцяти тисяч вбитих в Катині за кілька весняних днів 1940 року?  Репресивні машини рухались паралельно, але з різними швидкостями. І якщо німецький нацистський молох був зупинений і демонтований, то совєцький комуністичний досі робить спроби відродитись.

Уявляю, як душі замучених в’язнів ГУЛАГу,  пролітають полярними чайками над місцями своїх страждань. І чекають, коли нащадки згадають про них. Як більшість німців про Дахау, Аушвіц та інші фабриках смерті.

Вадим Логвінов.

Мюнхен – Дахау – Київ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Copyright © All rights reserved. | Newsphere by AF themes.