Воно десь в душі і мучить…

Що значить війна і страх. Радісна подія, а мене перемикає, пишу шедевр.

Придумати неможливо.

Воно десь в душі і мучить…

В 14-15 я дуже боявся, але їхав…

У 1941 році, мого діда Павла і його 18 літнього сина Віктора мобілізували. Кинули на позиції під рікою Молочна. Дід був старий вояка – Перша світова, УНР, Скоропадський, Махно…

З Махном вони чудили славно…

Тож дід викопав глибокий і просторий окоп, сидів курив і пив спирт, якийсь десь “діставав”.

Малому було нудно і він ганяв по позиціях і постійно висовувався над бруствером. На діда не зважав – забавки…

Було тихо.

Пролунав постріл снайпера.

Син впав під ноги батька з простреленою головою…

Дід плакав…

Знайшов воду, обмив. Сам поховав у глибокому окопі…

Після війни повернувся. Могилку так і не знайшов…
Потім я, Віктор, взяв в АТО 18 літнього сина Ростика. І ми потрапили під снайперів…

Пощастило… Карма…
Не питайте, чому я пишу про страх на війні. І як через нього переступити.

Бо це страшно реально.

Малий захистив диплом. І я пишаюсь.
Бакалавр журналістики…
Страх залишається…

Віктор Тригуб

Author: admin

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *