Вт. Лис 19th, 2019

Європейські новини

ЄС, Україна, Закарпатський край

Усе це довгограюча історія, її одним розчерком пера не розв’яжеш

11 min read

«СОЧИНСЬКА ЗМОВА» як переддень нового ГЛОБАЛЬНОГО КОНФЛІКТУ

РИА Новости: Владимир Путин по итогам более чем шестичасовых переговоров с турецким коллегой Реджепом Тайипом Эрдоганом заявил, что Москва и Анкара достигли ряда соглашений по ситуации на севере Сирии.
Эти договоренности российский лидер назвал “очень важными, если не судьбоносными”.

«Сочинські угоди» нагадують «Пакт Молотова-Ріббентропа», лише замість Польщі сьогодні ділять Сирію. А замість гітлерівської Німеччини і сталінського СРСР – імперіалістичними хижаками виступають ердоганівська Туреччина і путінська Росія. Жертвою агресії став сирійський Курдистан.

Усе відбулося, як і 80 років тому: зустрілись, домовились, поділили.

Світові ЗМІ екзальтовано стверджують, що головним бенефіціаром цих змін став Путін. Адже він без єдиного пострілу зумів заволодіти недосяжними для нього північними територіями Сирії. Курди змушені були пропустили на лінію нового розмежування з турками російські й асадівські війська.

Лавровий вінок переможця на свою голову самочинно і заслужено поклав Реджеп Ердоган. Незважаючи на спротив США, Євросоюзу, Ізраїлю і курдів, йому вдалося вздовж 400-кілометрового національного кордону створити 30-кілометрову зону безпеки. Проголосивши, що заселить її сирійськими біженцями, щоб на її основі, разом із контрольованою Туреччиною провінцією Ідліб, створити маріонеткову сирійську державу. Із подальшою перспективою поширення влади протурецьких сил на решту Сирії. У геополітичному сенсі Туреччина поволі, але впевнено і послідовно, перетворюється на впливового регіонального актора.

Безсумнівно, що згодом цей вплив вона поширюватиме на тюркські райони Кавказу і Середньої Азії, входячи в прямий конфлікт із Російською Федерацією.

Віддамо належне й Дональду Трампу, який у постмодерністському стилі талановито зіграв роль двох в однім флаконі: і Невіла Чемберлена, і Вінстона Черчилля. Повідомивши, що США йдуть із Сирії – і вони дійсно пішли з її півночі, залишивши напризволяще курдів, він одночасно промовчав, що вони залишаються у південній і східній частині, щоб захистити Ізраїль.

«Постправда» – одним словом, панове.

НОВІ ТЕНДЕНЦІЇ

Безсумнівно, що саме вивід військ США із північних територій Сирії викликав зсув геополітичної лави, створивши якісно нову, потенційно вибухову ситуацію на Близькому Сході. Незважаючи на притаманну Трампу хвалькуватість «всіх і вся покарати», він не зважився захищати курдів ціною воєнного конфлікту із Туреччиною. Американці організовано відійшли у тінь, відкривши широке поле для змагань Туреччини і Росії за домінування у регіоні.

Чи свідомо вони це зробили, чи так ситуативно вийшло – невідомо, але така нова реальність. Реальність, насичена великими ризиками.

За домовленістю з курдами російські і асадівські війська швидко вийшли на пряму лінію зіткнення з турецькими військами. Після цього вони, уже разом із турками, утворили спільні патрулі для контролю нової лінії розмежування.

Але хіба це вперше в історії, коли хижаки спочатку узгоджено заганяють жертву у пастку, а потім починають діяти кожен у власних інтересах. Згадаймо, хоча б про спільний парад гітлерівських і сталінських військ у Бресті 22 вересня 1939 року. Хто з нас не бачив світлин, на яких есесівці і енкеведисти тепло, по-братськи обіймаються, святкуючи перемогу над поляками. Здавалося, між ними запанував вічний мир, але театральні ілюзії спадають разом із сценічним занавісом, і на ранок нова реальність починає жорстко домінувати, перетворюючи вчорашніх союзників у запеклих ворогів.

Сьогоднішня Туреччина – впевнений у собі молодий імперіалістичний хижак, що надихається пам’яттю про велику Османську Порту. Нинішня перемога лише підігріє їхню готовність запекло боротися за власні національні інтереси, і вони, необхідно віддати належне, здатні холоднокровно і відважно діяти, незважаючи на усі зовнішні застереження. Правдивість цієї тези підтверджує хоча б характер збиття російського військового літака. Попередили, що зіб’ють порушника кордонів, і збили, коли їх не почули, чи не захотіли почути. Згодом сказали, що створюють зону безпеки, і створили.

Щодо Російської Федерації, то після «сочинських угод» вона радикально розширює зону свого впливу в Сирії, ще глибше втягуючись у цей територіально далекий від неї конфлікт. Це вимагатиме від неї ще більших воєнних і економічних витрат, ніж було до цього. Але зіскочити з цього «золотого гачка» Путін уже не зможе, адже від зовнішньополітичних успіхів, в значній мірі, залежить його особиста популярність і, відповідно, внутрішньополітична стабільність авторитарного режиму. Вузол суперечностей усе міцніше затягує Росію у глобальний конфлікт. І вирватись з нього неможливо.

Додамо, що у сирійському конфлікті видимо присутній Іран і неочевидно Китай. Перший прагне вибудувати шиїтську дугу від Тегерана до Латакії, а другий – прокласти глобальні комунікації до Європи. Разом із прокладанням комунікацій Китай прагне втягнути в силове поле власного впливу країни Близького Сходу.

Усе це довгограюча історія, її одним розчерком пера не розв’яжеш. Також не варто забувати, що за цією вовтузнею імперіалістичних хижаків розлючено спостерігають сунітські реваншисти, які після поразки Ісламської Держави пішли у підпілля. Суніти живляться духом апокаліптичного ісламського міту про те, що саме з цих територій має початись відродження нового Халіфату, який об’єднає в одній глобальній державі усю умму, тобто усіх правовірних мусульман. Власне, саме під цю утопію в значній мірі вибудовувала свою ідеологію Ісламська Держава. Вона проіснувала недовго, але показала якою небезпечною силою може стати віра, трансформована у політичну технологію.

Джихадисти зі старими автоматами «калашникова», що були відібрані ними в бою у своїх ворогів, три роки протистояли двом світовим державам з космічною воєнною індустрією. Звісно, що вони зазнали поразки, але не були переможені, лише «перетекли» із ієрархічної протодержавної структури (ад-Да́уляту ль-Ісламійя) в повстанську глобальну мережу. Вони, попри воєнну поразку, зуміли залишитись актором світової політики. «Двері у завтра» для них навстіж відчинені.

Тут, можливо, доречним буде згадати давній (шістдесятих років ХХ-го століття) політичний прогноз Дмитра Донцова, що через п’ятдесят років почнеться новий ісламський наступ на Європу.

Усе, панове, лише починається.

Хочемо ми цього, чи ні, але попереду нас чекає глобальний конфлікт, і наше завдання підготуватися до нього: ідеологічно, воєнно і економічно. Звісно, якщо ми як нація хочемо вижити. Конфлікти у Сирії і на Донбасі об’єднує не лише присутність там нашого ворога – Росії, але й глобальна тенденція планетарного перерозподілу зон впливу.

Гібридна війна на Донбасі – це лише увертюра до наступної повномасштабної війни. І від неї неможливо ухилитись, навіть якщо ти проголошуєш капітулянтське гасло «Мир понад усе!»

Навіть якщо замість війни ти вибереш ганебний полон, тебе все одно на неї згодом поженуть, але вже воювати за чужі інтереси.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Copyright © All rights reserved. | Newsphere by AF themes.