Пт. Гру 6th, 2019

Європейські новини

ЄС, Україна, Закарпатський край

Чому економісти помиляються і чи потрібні вони взагалі

12 min read
Чому економісти помиляються і чи потрібні вони взагалі

Економістам останні роки непереливки; як висловився консерватор Майкл Гоув під час кампанії за вихід Британії з ЄС, люди втомилися від “експертів”, які поводяться “відчужено”, “безвідповідально” і “зверхньо”.

Нині довіра до економістів не надто перевищує довіру до політиків.

“Економісти завжди оперують фразами “з одного боку” і “з іншого боку”, – каже Естер Дюфло, фахівець з питань зменшення бідності та економіки розвитку, професорка Массачусетського технологічного інституту (МІТ). – Тому люди шукають однобоких економістів”, – перефразовує вона відомий жарт колишнього президента США Гаррі Трумена.

Утім, професорка Дюфло (яка нещодавно отримала Нобелівську премію у галузі економіки, разом з колегою з МІТ і своїм чоловіком Абхіджитом Банерджі, а також гарвардським професором Майклом Кремером) не відхрещується від своїх колег-економістів, а захищає їх у новій книжці, присвяченій популярним міфам щодо економіки.

У цій книжці, що вийшла друком під назвою “Хороша економіка для скрутних часів” (Good Economics for Hard Times), Дюфло і Банерджі намагаються розібратися у деяких найскладніших проблемах ХХІ століття і стверджують, що у нинішньому поляризованому світі економісти потрібні, як ніколи.

Що нас мотивує?

Традиційна економічна теорія практично не звертає уваги на те, що по-справжньому важливо для людей, кажуть автори. Гроші мають значення; та насправді “сенс життя, співпричетність і гідність” хвилюють людей більше, ніж можливість заробити ще кілька доларів – навіть у скрутні часи.

Це “величезна сліпа пляма економіки”, каже професорка Дюфло у розмові з ВВС. Економісти необґрунтовано припускають, нібито люди завжди позитивно реагують на фінансове заохочення.

 

З точки зору традиційної економіки, “якщо ви працюєте на фабриці одягу в невеликому американському містечку, а потім ваша фабрика не витримує конкуренції з Китаєм і закривається – ви збираєте речі та їдете за багато миль, де знайшлася вакансія продавця одягу”, – наводить приклад пані Дюфло.

І так вважають не лише економісти. Як виявило подружжя Дюфло-Банерджі в результаті опитування 10 тисяч американців, 62% респондентів дотримуються думки, що безробітні мають їхати услід за роботою – навіть якщо вакансії наявні лише за 200 миль (близько 320 км).

Але коли тих самих респондентів спитали, чи переїхали б вони заради роботи, тільки 52% відповіли ствердно. Якщо ж рахувати тих, хто на той час був без роботи, лише третина з них була готова на переїзд. Насправді багато хто не хоче переїжджати, навіть коли закривається фабрика.

У цьому теж відіграють роль гроші: переїзд може обійтися надто дорого або ж дорожча вартість прожиття на новому місці поглинатиме перевагу у заробітній платі, каже професор Дюфло. Втім, мобільність американського населення, безсумнівно, зменшується. За переписом 1985 року, близько 20% американців переїхали на нове місце за попередні 12 місяців; у 2018 р. цей показник скоротився більш ніж удвічі.

 

Та є й вагоміші причини не переїжджати, каже наша співрозмовниця. Дослідження Федерального резервного банку Нью-Йорка показує, що близько половини американців зберігають прив’язаність до місця, де вони виросли. Ця “вкорінена” група включає непропорційно багато одружених білих американців старшого віку, які проживають у сільській місцевості.

“Отримавши погані новини про посилення зовнішньої конкуренції, вони не спішать із цим миритися й везти свої ресурси туди, де їх можна якнайкраще застосувати. Натомість вони схильні перечікувати, сподіваючись, що проблема вирішиться сама собою”, – пишуть Дюфло і Банерджі.

 

“Працівників скорочують, пенсіонерам не шукають заміни, а зарплати поступово тануть. Власники бізнесу втрачають прибуток, у позик переглядаються умови – і все задля того, щоби максимально зберегти статус-кво”.

Торгівля: більше не значить краще?

Ідея про те, що чим більше торгівлі, тим краще, міцно вкорінена у свідомості багатьох економістів, каже професорка Дюфло. Наприклад, коли у 1930-х рр. США запровадили тисячі митних платежів на різні товари, понад тисяча економістів написали президенту Гуверу з проханням ветувати цей законопроєкт.

Навіть сьогодні загроза нових митних платежів змушує біржі здригатися. Однак професорка Дюфло цитує дослідження фахівців з МІТ Арно Костіно і Андреса Родрігес-Клера, згідно з яким яким прибутки США від торгівлі складають лише близько 2,5% від валового внутрішнього продукту (ВВП) цієї країни.

 

“Це небагато, – каже вона. – По правді, якби США повернулися до повної автаркії (відсутності зовнішньої торгівлі. – Ред.), вони б збідніли. Але не так вже й сильно”.

Та не всі з цим погоджуються. Як вказує Дуглас Ірвін, експерт з історії торгівлі та професор економіки Дартмутського коледжу, пан Костіно стверджує у своєму дослідженні, що прибутки США від торгівлі різняться – від 1,8 до 10,3% ВВП.

“Десять відсотків – аж ніяк не дрібниця, – каже професор Ірвін. – На мою думку, історичний досвід показує, що торговельні реформи у країнах, що розвиваються, покращили економічні показники та призвели до зменшення бідності”.

Утім, професорка Дюфло має іншу думку: справді, такі країни, як Китай, отримали великий зиск від торгівлі, але досвід інших країн неоднозначний.

Китай збудував собі репутацію завдяки тому, що налагодив дешеве, швидке і надійне виробництво. У менших країнах, таких як Ефіопія чи Єгипет, це неможливо хоча б з причини менших обсягів – тому вони не витримують конкуренції з Китаєм, де постійно зростає рівень життя.

 

Податки: високі чи низькі?

Лідер лейбористів Джеремі Корбін пообіцяв запровадити “справедливішу” податкову систему, якщо стане наступним британським прем’єр-міністром. Його партія присяглася, що змусить багатіїв платити більше податків, а деякі члени партії навіть заявили, що у їхній країні не повинно бути мільярдерів.

Професорка Дюфло каже, що, за даними досліджень, підвищення податків для заможних людей не спонукає їх раптово відходити від справ; утім, не факт, що це допоможе наповнити бюджет, додає вона.

 

“Наприклад, якщо податки для тих, хто заробляє понад 500 тисяч фунтів (близько 650 тисяч доларів США) на рік, будуть дуже високими, то компанії просто не стануть призначати такі високі зарплати – адже ці гроші підуть у державну скарбницю”.

Однак урізати податки – теж не вихід. Дюфло і Банерджі згадують досвід США: у 2012 році республіканський уряд Канзасу сильно зменшив податки, сподіваючись, що це стимулює економіку. Однак сталося протилежне. Штат не мав достатньо грошей, щоби забезпечувати роботу державних служб, і урядовці мусили скоротити шкільний тиждень до чотирьох днів.

Професорка Дюфло каже, що вищі податки мають іти вкупі з кращою роботою служб або цільовою допомогою тим, хто її найбільше потребує. “Високі посадовці мають розробляти такі закони і правила, які б допомогли тим, хто лишився без роботи, бо замість них поставили роботів чи перенесли виробництво у Китай”.

“Якщо ми не знайдемо успішний розв’язок цієї проблеми, то оподаткування високих прибутків не допоможе, оскільки не вгамує гнів цих людей”.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Copyright © All rights reserved. | Newsphere by AF themes.