Ср. Кві 8th, 2020

Європейські новини

ЄС, Україна, Закарпатський край

на національній культурі вони, реформатори, поставили жирний хрест

8 min read

НЕ МОЖУ МОВЧАТИ!
За всіма ознаками – у нас в країні відбувається демонтаж Держави, яку потихеньку намагаються запхати в смартфон, тобто із реальної – зробити віртуальною…)) Такі вони – байки для наївних, які чекають реальних реформ. Насправді все значно простіше і цинічніше.

До влади прийшли прагматичні, “тверезо” мислячі люди, які добре знають, як під гаслами реформ роздерибанити ті активи, які ще залишилися в користуванні українського народу, після того, як в країні обвалилося “народовладдя”.

Не секрет, що в Україні ще збереглися так звані творчі Спілки – письменників, композиторів, журналістів, театралів, кінематографістів, художників, архітекторів, навіть народних промислів. Усі вони, звісно, отримують від держави якесь фінансування (далеко не таке, як, приміром, отримує МВС чи Прокуратура!). Усе це йде на утримання невеликого штату та на аренду офісу з необхідними приміщеннями, зокрема глядацьким чи виставковим залом, де постійно відбуваються якісь заходи. І повірте, цих заходів чимало – часто приміщення надаються під заходи безкоштовно тим творчим людям, які не можуть заплатити за аренду. А на цих заходах збираються рештки тієї інтелігенції, яку ще не донищила буржуазно-ліберальна влада. Усі ці Спілки, як мені відомо, стоять на національно-патріотичних позиціях і намагаються в міру своїх можливостей підтримувати ледь жевріючий вогник національної культури.

І от приходить влада, яка розуміє, що одним махом – двох убивахом, тобто зразу є можливість вирішити дві проблеми: оптимізувати державні видатки, позбувшись “баласту” у вигляді творчих Спілок, і о, радість! – роздерибанити, продати, чи відхопити самому ту нерухомість, яку займають ці “нікому не потрібні спілки”. Аякже ж – муляє воно око комусь – там би вже був якийсь готельно-ресторанно-банний комплекс, бутік чи шикарний офіс. Аж ні, сидять якісь там “нацики”, користі з яких ніякої…

І ось уже поступово в інформаційному просторі потихеньку розганяється думка, що треба їх позакривати, ці Спілки і порозганяти цих дармоїдів – хай по домівках сидять, длубаються у своїх смартфонах – і шукають: де ж вона та, держава, і що від неї лишилося?

Лишилося небагато. Ще живе покоління справжніх інтелігентів, які творили Гельсінську, Спілку і Народний Рух України, які займалися просвітництвом і вийшли на Майдан, коли Україну охопило масове хамство і безкультур”я. Ще живі ті, для кого українське слово, музика, пісня, драматургія, образотворче мистецтво – це не просто бізнес, а щось значно більше – це той культурний всесвіт, який в будь-який час можна відродити при більщ-менш патріотичній державотворчій владі. Варто тільки пережити це лихоліття, породжене масовим засліпленням…

Схоже, що легко пережити не вдасться. Якщо впаде Спілка письменників, на будівлю якої вже давно зазіхають нувориші, то слідом за нею посиплються усі інші, а згодом перестануть фінансувати і той же Хор Верьовки, Ансамбль Вірського, Капелу Бандуристів, Державну Капелу Думка, Органний Зал, Національну філармонію…

А навіщо їх фінансувати? Хто туди ходить? Хто їх знає чи слухає? У нас же сьогодні головним із мистецтв є шоу на зразок “Кварталу” чи “Дизель-шоу”! Ну, подумаєш, пару інтелігентів чи пенсіонерів обуряться, зате яка економія для держави!

Мене дивує це неоварварство і якесь дикунство людей, які нищення національної культури називають реформами, намагаючись прибрати все, що не в змозі переварити їх раціональний розум. Мотивація їх зрозуміла – можливість швидкого збагачення на обдурених людях, або як кажуть в специфічному колі “лоха грех не кинуть”. Тому, все що можна продати – буде продано, а те що може принести їм відчутний прибуток, можливо, ще залишиться. Але вже зрозуміло, що на національній культурі вони, реформатори, поставили жирний хрест.

Узяти хоча б Національну Премію імені Т.Г. Шевченка. Упродовж десятиліть вона залишалася чи не єдиною, яка відслідковувала усе цікаве і достойне, що з”являлося на мистецькій ниві України, дбайливо оберігаючи українські артефакти культури для нащадків. Але схоже, що і тут все зміниться. Адже Раду з присудження Національної премії очолив тепер той, хто ще недавно розганяв на телеекранах зневажливий термін “шароварщина” по відношенню до всього глибоко національного…

Словом, слідкуйте за спритністю рук – і не кажіть потім, що навіть не думали, як так може бути. Бо дивитесь, а не бачите, слухаєте, а не чуєте!

Анатолій Матвійчук

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Copyright © All rights reserved. | Newsphere by AF themes.