ГЕОПОЛІТИЧНІ НАСЛІДКИ ВІРМЕНО-АЗЕРБАЙДЖАНСЬКОЇ ВІЙНИ за КАРАБАХ

Жаль вірменів, але перемога Азейбарджану – навіть неповна, – означатиме докорінну зміну геополітичних балансів на Кавказі. У цей регіон, ба, навіть більше, в усю тюркомовну Середню Азію та Кавказ повертається давній світовий «актор» – Туреччина.
Звісно, тут вона протистоятиме передусім Росії – своєму давньому конкуренту в боротьбі за вплив на ці території.
Ще донедавна здавалося, що Туреччина історично безперспективна держава, і її у майбутньому чекає лише внутрішньо вимотуюча боротьба з курдами проти подальшої політичної дезінтеграції країни. Але успішні політичні, економічні і воєнні реформи та вдала зовнішньополітична експансія в Сирію та Лівію, здійснені урядом Ердогана, здається, «перезавантажили» країну, пробудили в ній сплячі до цього часу потужні сили, відкрили нові обрії геополітичного зростання.
Історично це не унікальне явище, воно спостерігалося в багатьох культурах різних епох. Наприклад, щось аналогічне відбувалося у Стародавньому Єгипті, коли після захоплення стародавньої столиці Мемфісу культурно відмінними народами (гіксосами) і тотального його руйнування, через деякий час воно, як фенікс, знову відродилося ніби з нічого в старих формах.
Щось подібне зараз відбувається з Туреччиною.
Безсумнівно, що імперське відродження останньої і її експансія в тюркомовні регіони об’єктивно завершиться масштабним конфліктом з Росією. Але якщо усі попередні дванадцять Російсько-Турецьких війн відбувалися під знаком деградації Османської імперії та інтенсивного розвитку Російської, то зараз усе повторюється зі знаком навпаки – розвивається Туреччина і занепадає Росія.
І це вказує на можливість ще радикальніших геополітичних змін в Євразії.
Для України безсумнівно вигідний новий геополітичний баланс сил, що починає складатися на півдні Європи. Він відкриває нам нове «вікно можливостей» для реконкісти – відвоювання окупованих москалями територій та збільшення свого впливу у Чорноморсько-Середземноморському регіоні.
Тут доречно буде згадати важливу тезу відомого українського геополітика Юрія Липи, що «Україна завжди розвивається, коли рухається на південь».
Нам, щоб перетворити це в реальність, потрібно лише одне: зібратися із силами і перезавантажити напрямки розвитку нашої країни. І, як підказує приклад Туреччини, перезавантажити на двох фундаментальних засадах: національного і культурного відродження. До влади в державі мають прийти люди, для яких поняття національних інтересів є не абстрактною теорією, а внутрішнім імперативом – моральним законом служіння українському народу.
Геть олігархат!
Україна понад усе!

MIXADVERT