Північна Корея викрадає японців

15 листопада 1977 року, Ніїгата, Японія

Прохолодного листопадового вечора після заходу сонця Мегумі Йокота поверталася додому після тренування з бадмінтону. Різкі пориви вітру налітали на рибальський порт, за ним буркотіли сірі хвилі моря.

До батьківського будинку було сім хвилин пішки.

13-річна Мегумі вийшла з клубу з ракеткою і спортивною сумкою та попрощалася з двома друзями. Але додому вона так і не дійшла.

Коли о сьомій вечора її дочка так і не з’явилася, Сакіє Йокота запанікувала. Вона побігла до спортзалу середньої школи Йорії, сподіваючись зустріти дівчинку по дорозі.

“Вони давно пішли”, – сказав нічний сторож школи.

Поліція з собаками й ліхтарями обшукали сусідній сосновий ліс, Сакіє кинулася до пляжу, де вона несамовито зазирала у кожну припарковану машину. А потім якесь незбагненне відчуття привело матір до краю води.

Там, у Японському морі швидко рухався за обрій човен із північнокорейськими агентами і переляканою школяркою, зачиненою в трюмі.

Вони не залишили жодних доказів і жодного свідка.

Злочин був таким нахабним і химерним, що нікому навіть не спало на думку підозрювати закордонні спецслужби, і тим більше розкрити його. Але з роками стало зрозуміло – Мегумі не єдина жертва.

Японський уряд заявляє, що з 1977-го принаймні до 1983 року північнокорейські агенти викрали 17 громадян Японії. На думку деяких аналітиків, справжня цифра може бути понад 100.

Short presentational grey line

Поліція відрядила на пошуки Мегумі три тисячі співробітників. Патрульні катери прочісували море. Батько дівчинки Сігеро Йокота щоранку блукав пляжем, а вночі плакав, зачинившись у ванній кімнаті. Родина так і не змогла пережити втрату.

Але зникла Мегумі була жива.

Північнокорейський шпигун, який у 1993 році перебіг у Південну Корею, розповів про викрадену японку, зовнішність якої відповідала опису Мегумі.

Він сказав, що один з викрадачів дівчинки – старший розвідник – розповів йому у 1988 році свою історію.

Мегумі викрали випадково. Її схопили на пляжі два агенти, тому що вона мимоволі стала свідком шпигунської місії. Мегумі була високою для свого віку, і в темряві чоловіки не зрозуміли, що схопили дитину.

Мегумі у 13 років (праворуч) і у 20-ть, на знімку наданому пізніше Північною Кореєю.
Підпис до фото, Мегумі у 13 років (праворуч) і у 20-ть, на знімку наданому пізніше Північною Кореєю

Дівчинку доставили до Північної Кореї через 40 годин, коли трюм відкрили, в неї були зірвані нігті від спроб вибратися на волю. Агентів вичитали за помилку, а дівчинці пообіцяли, що відправлять її додому, якщо вона наполегливо працюватиме і вивчить корейську мову.

Її обманули. Її викрадачі не мали наміру відпускати її. Натомість Північна Корея змусить Мегумі працювати тренером-шпигуном, викладаючи японську мову та звички в елітарній школі для таємних агентів.

Short presentational grey line

Викрадення Мегумі створило своєрідний прецедент у Північній Кореї.

Майбутній лідер країни Кім Чен Ір, який був тоді керівником державних спецслужб, прагнув розширити свою шпигунську програму.

Викрадені іноземці були корисними не лише як вчителі. Вони також могли стати шпигунами, їхню особистість можна було вкрасти за фальшиві паспорти. Вони могли одружитися з іншими іноземцями (що заборонено північним корейцям), а їхні діти також могли служити режиму.

На пляжах Японії завжди було багато звичайних людей, викрасти яких висококваліфікованим агентам було дуже просто.

Short presentational grey line

“Я дуже добре пам’ятаю свою сестру, хоча коли це сталося, я вчився у третьому або четвертому класі”, – розповідає Такуя Йокоті, один з братів Мегумі.

Тепер йому 52 роки, він сидить у діловому костюмі, тримаючи в руці листівку, яку Мегумі залишила йому до викрадення.

Вона завершується словами: “Я скоро повернуся додому!! Будь ласка, почекайте”.

Такуя Йокота, молодший брат Мегумі, тримає залишену дівчинкою листівку
Підпис до фото, Такуя Йокота, молодший брат Мегумі, тримає залишену дівчинкою листівку
1px transparent line

“Вона була веселою, енергійною і яскравою, – каже він. – Вона була наче квітка в нашій родині”.

“Без неї стало дуже тихо і похмуро”.

“Я щовечора засинав, сподіваючись, що її знайдуть, але наступного дня її знову не було”.

Протягом двох десятиліть родина Йокота намагалася уявити, як Мегумі зростає, як вона змінилася, чи залишилися в неї дитячі ямочки? Та чи вижила вона взагалі тієї ночі?

Short presentational grey line

У прибережних японських містах наприкінці 1970-х чутки літали, як чайки в повітрі. Місцеві чули дивні радіосигнали та ліхтарі з невідомих кораблів, вони знаходили пачки корейських сигарет, викинуті морем на берег.

Але дізнатися, що відбувається, вдалося лише у 1987 році під час винесення смертного вироку терористці Кім Хюн Хий, яка вбила 115 людей, підклавши бомбу в південнокорейський пасажирський літак.

Жінка зізналася, що працювала на державні спецслужби, вона вивчила японську мову та поведінку, щоб працювати під прикриттям. За її словами, її вчителькою була викрадена японка, з якою вона прожила майже два роки.

Засуджену до смертної кари Кім Хюн Хий виводять із зали суду в Сеулі 25 квітня 1989 року
Підпис до фото, Засуджену до смертної кари Кім Хюн Хий виводять із зали суду в Сеулі 25 квітня 1989 року
1px transparent line

Попри переконливість свідчень, уряд Японії їх проігнорував, не визнавши офіційно, що Північна Корея викрадає людей. Дипломатичні стосунки між двома країнами були відсутні.

І лише у 1997 році – через 20 років після зникнення Мегумі – Пхеньян нарешті погодився провести розслідування.

21 січня 1997 року

“У нас є інформація про те, що ваша дочка жива і вона у Північній Кореї”.

Батько Мегумі був приголомшений. Разом із глибоким шоком у родини знову затеплилася надія. Уряд вважав, що Мегумі жива. Тож одразу постало питання – як повернути її?

Сім’я Йокота виступила на телебаченні. Вони вирішили спочатку не називати ім’я дівчини, щоб не наражати її на небезпеку. Родина також звернулися до парламенту з проханням розслідувати такі справи.

І у травні уряд публічно підтвердив, що Мегумі була не єдиною, кого викрали. Цілі сім’ї оплакували зниклих дочок, синів, сестер, братів і матерів.

Сім таких родин створили групу підтримки, яка вимагала порятунку своїх близьких: Асоціація сімей жертв, викрадених Північною Кореєю.

Вони почали збирати по крупинках інформацію і незабаром змогли простежити закономірності. Більшість жертв були молодими закоханими парами років двадцяти. Пляжі по всій Японії були місцем злочинів.

12 серпня 1978 року у префектурі Кагосіма, через дев’ять місяців після зникнення Мегумі, 24-річна офісна працівниця Руміко Масумото пішла зі своїм хлопцем, 23-річним Шуїхі Ісікавою, подивитися захід сонця.

Їхню машину знайшли зачиненою на місці події, гаманець та сонцезахисні окуляри Руміко лежали на пасажирському сидінні. У фотокамері були фото молодих людей, які вони зробили у день зникнення. Неподалік від води поліція виявила сандалій Шуїхі.

Водійське посвідчення Руміко Масумото і гаманець дівчини залишилися в її машині біля пляжу
Підпис до фото, Водійське посвідчення Руміко Масумото і гаманець дівчини залишилися в її машині біля пляжу

Кожне викрадення було особистою трагедією. Але преса і громадськість співчували не завжди. Вважали, що це дезінформація, яку поширює Південна Корея, щоб дискредитувати Північну.

Але правда поступово набирала вагу, мов снігова куля.

І через п’ять років вона докотиться до самого Кім Чен Іра.

Short presentational grey line

17 вересня 2002 року

“Як господар, я шкодую, що нам довелося змусити прем’єр-міністра Японії приїхати до Пхеньяна так рано вранці”, – зазначив лідер Північної Кореї.

Але гнів його японського колеги не мав нічого спільного з часом.

Прем’єр-міністр Дзюнітіро Коїдзумі прилетів, щоб встановити відносини з Північною Кореєю, сподіваючись, що цей крок підвищить його політичний рейтинг. Але потрапив у дипломатичну пастку.

Дзюнітіро Коїдзумі став першим японським лідером, який відвідав Північну Корею після Другої світової війни
Підпис до фото, Дзюнітіро Коїдзумі став першим японським лідером, який відвідав Північну Корею після Другої світової війни

Кім Чен Іру була потрібна продовольча допомога та інвестиції, а також вибачення за 35-річну колонізацію Кореї японцями. Японія відмовлялася від будь-яких перемовин, поки Корея не надасть дані про кожного викраденого шпигунами японця.

За пів години до історичної зустрічі з’явився список імен: Північна Корея визнала викрадення 13 громадян Японії, але зазначила, що лише п’ятеро з них залишилися в живих.

Серед названих причин смерті були утоплення, отруєння парами вугільного нагрівача, серцевий напад у жінки 27 років та дві автокатастрофи в країні, де громадяни рідко володіють автомобілями. Пхеньян стверджував, що не може передати їхні останки, тому що повінь змила всі могили.

Коїдзумі був шокований.

Але у відповідь Кім Чен Ір зазначив, що викрадення були “жахливою випадковістю, передумовою якої стали десятиліття ворожих стосунків між країнами”.

“Наскільки я розумію, інцидент був ініційований спеціальними місіями у 1970-х і 1980-х роках, які керувалися сліпим патріотизмом і хибним героїзмом”.

Північнокорейський диктатор також розповів, що викрадення були способом забезпечити своїх шпигунів носіями японської мови, а також фальшивими особистостями для місій у Південній Кореї. Деяких жертв викрали з пляжів, інших заманили під час подорожей або навчання в Європі.

Він також розповів про Мегумі, наймолодшу викрадену особу, заявивши, що її викрадачів судили і визнали винними у 1998 році. Одного з них стратили, другий помер, відбуваючи строк у в’язниці.

“Я хотів би скористатися нагодою, щоб вибачитися за жахливу поведінку цих людей. Я не дозволю, щоб це повторилося”, – додав Кім Чен Ір.

Коїдзумі підписав Пхеньянську декларацію.

П’ятеро живих, вісім оголошено мертвими.

Тим часом у Японії, в гостьовому будинку, який належав Міністерству закордонних справ, сім’ї викрадених з нетерпінням чекали новин.

До батьків Мегумі підійшов заступник міністра закордонних справ Сігео Уетаке. Він перевів дух.

“Із жалем маю повідомити вам…”.

Short presentational grey line

Північна Корея заявляє, що Мегумі Йокота повісилася у сосновому лісі 13 квітня 1994 року на території психлікарні Пхеньяна, де вона лікувалася від депресії.

Це її друга дата смерті. Спочатку влада стверджувала, що дівчина померла 13 березня 1993 року.

Інша викрадена японка Фукі Хімура пізніше заявила, що Мегумі переїхала до неї та її чоловіка у червні 1994 року, через два місяці після зазначеної в реєстрі “смерті” Мегумі, і прожила з ними кілька місяців.

Родина дівчини не вірить, що вона могла накласти на себе руки.

Мегумі

Через два роки після заяви про смерть Мегумі Пхеньян передав родині її прах. Урна прибула на 27-у річницю викрадення дівчинки. Але за японською традицією батьки зберегли пуповину дівчинки, і проведений аналіз ДНК показав, що в урні не її рештки.

Short presentational grey line

15 жовтня 2002 року п’ять жертв викрадення, єдині, кому, за словами Північної Кореї, вдалося вижити, висадилися в токійському аеропорту Ханеда.

Вони вийшли з літака під японські прапори та саморобні банери “Ласкаво просимо додому” та плакали в обіймах родичів на злітно-посадковій смузі.

Пхеньян дозволив їм відвідати Японію протягом тижня, але жоден з них не повернувся до Північної Кореї.

П'ятеро японських громадян, викрадених Північною Кореєю у 1970-80-х роках, повернулися додому 15 жовтня 2002 року
Підпис до фото, П’ятеро японських громадян, викрадених Північною Кореєю у 1970-80-х роках, повернулися додому 15 жовтня 2002 року
1px transparent line
Short presentational grey line

Але як повернути тих, кого, як стверджує північнокорейська влада, більше немає в живих? Родина Мегумі була не єдиною, хто прагнув знайти своїх дітей, але старше покоління старіло, багато хто пішов із життя.

Сьогодні в живих залишилися лише двоє. Молодшій із них, матері Мегумі Сакії, у лютому виповниться 85 років.

Батько Мегумі помер 5 червня 2020 року. Він потрапив у лікарню ще в квітні 2018 року і боровся за кожен день свого життя. Біля його ліжка лежала фотографія доньки.

Сігеру Йокота та його дружина Сакіє понад 40 років боролися за повернення своєї дочки
Підпис до фото, Сігеру Йокота та його дружина Сакіє понад 40 років боролися за повернення своєї дочки
Short presentational grey line

У 2004 році, через два роки після того, як п’ятеро викрадених японців повернулися додому, Коїхіро Іїзуко, чию матір також викрали, коли хлопчику не було й двох років, розпочав офіційні пошуки матері, засмучений дипломатичним глухим кутом у цьому питанні.

У 2009 році він поїхав до Південної Кореї, де у Пусані зустрівся з терористкою Кім Хюн Хий. Вона була засуджена до смертної кари, але згодом тодішній президент Південної Кореї помилував жінку.

“Кім розповіла, що Яеко-сан, моя мати, була для неї як сестра, і що вона щаслива побачити її сина”, – згадує Коїхіро.

Коїхіро Іїзука та його названий батько на зустрічі з колишньою північнокорейською шпигункою Кім Хюн Хий
Підпис до фото, Коїхіро Іїзука та його названий батько на зустрічі з колишньою північнокорейською шпигункою Кім Хюн Хий

Офіційно Північна Корея заявляє, що Яеко Тагучі загинула в автокатастрофі у 1986 році. Але Кім Хюн Хий це заперечує. Вона розповідає, що розмовляла з водієм, який бачив жінку живою через рік після “аварії”. Тепер їй мало б бути 65 років.

Коїхіро усвідомлює, що зрештою він буде шукати свою матір сам, коли тих, хто знав і любив її більше не залишиться поруч.

“Час дуже важливий. У Яеко-сан були двоє братів і сестер, які вже померли. Мій батько старіє. Я дуже хочу, щоб він знову її побачив. І я також хочу цього для інших родин викрадених”.

Північна Корея не визнає того, що вона стояла за вибухом корейського авіалайнера 858, і стверджує, що такої людини, як Кім Хюн Хий, не існує.

Родина Тагучі боїться, що Яеко може знати надто багато, щоб її колись звільнили.

Short presentational grey line

Усі, хто веде цю боротьбу, мають спільний страх: час не на їхньому боці, викрадені родичі можуть просто не дочекатися свого звільнення.

“Так, вони теж старіють, – каже інший брат Мегумі Такуя Йокота. До того ж, життя в Японії, Англії чи США, це не те саме, що життя у Північній Кореї. Там не лише було важко прожити дотепер, але й просто залишитися в живих”.

Для інших родичів навіть смерть не виправдовує відмови отримати доступ до викрадених. Якби їхню смерть довели, сім’ї хотіли б отримати їхні останки.

Вони також продовжують вважати японський уряд відповідальним за те, що він не в змозі врятувати викрадених.

У 2014 році Північна Корея погодилася розпочати розслідування долі восьми визнаних жертв викрадень, попри те, що оголосила їх мертвими. Розслідування протягнули до 2016 року, а потім скасували через санкції щодо ядерних випробувань.

Short presentational grey line

Батько Мегумі мріяв прогулятися з донькою галасливим і яскравим Роппонгі, розважальним центром Токіо. Але в молитвах її матері вони разом вирушають у поле полежати і подивитися в небо у тиші й спокої.

Сакіє пише доньці листа, сподіваючись, що вона колись зможе прочитати її слова. Перша частина, опублікована минулого року у Japan Forward ще до смерті її чоловіка, звучить так:

“Люба Мегумі,

Я знаю, що це може здатися трохи дивним, що я так просто пишу тобі. Чи все у тебе добре?

[…] Я з усіх сил намагаюся жити повним життям, але відчуваю, як моє тіло слабшає, і кожен день стає трохи важчим для мене. Коли я бачу, як твій батько у лікарні відчайдушно виконує реабілітаційні вправи, мене переповнює потреба негайно знайти спосіб, щоб він побачив тебе.

Таким є старіння. Але стосується не лише твого батька й мене. Сім’ї всіх жертв Північної Кореї все ще прагнуть побачити своїх близьких на рідній землі і обійняти їх.

У нас не лишилося багато часу. Ми довго і наполегливо боролися серцем і душею, але ми можемо довше не витримати.

[…] Я хочу відсвяткувати з тобою мій наступний день народження. Тільки уряду Японії під силу здійснити цей план. Але іноді мене охоплює почуття неспокою. Я стурбована тим, що наші зусилля марні, коли я бачу, що відбувається в нашому уряді, і я сумніваюся, що у них є воля розв’язати цю проблему і повернути жертв додому.

[…] Якось мені вдалося пережити цю бурю. Я вдячна, що ти теж вижила за допомогою вищої сили. Ми не самі. І тому я знову молюсь, коли думаю про всіх вас.

Ті, хто читає мого листа, будь ласка, знайдіть хвилинку, щоб згадати у своєму серці викрадених, які все ще залишаються у пастці в Північній Кореї. Будь ласка, не мовчіть про них.

Люба Мегумі, я продовжуватиму боротьбу, щоб повернути тебе додому до мене, до твого батька та твоїх братів Такуї й Тацуї. Моя рішучість залишається непохитною попри те, що мені вже 84 роки. Тому, будь ласка, бережи себе і ніколи не втрачай надії”.

Молода Сакіє Йокота зі своїми дітьми
Підпис до фото, Молода Сакіє Йокота зі своїми дітьми

Хочете поділитися з нами своїми життєвими історіями? Напишіть про себе на адресу questions.ukrainian@bbc.co.uk, і наші журналісти з вами зв’яжуться

  • Ребекка Сілз, Хідехару Тамура
  • BBC News, Токіо

MIXADVERT