Про «бідну» культуру замовили слово

 

Неформальна зустріч в приватній  галереї  «Єлисаветград» не мала офіційної назви чи якоїсь кваліфікації.   Та художник Валерій Давидов у своєму виступі виронив слово  конференція. Але насправді це було щось набагато більше.  Були вітання іменинника Цуканова Гліба, сина власника галереї Миколи Миколайовича, який на сьогодні вже є талановитим фотомайстром, та екскурсія колекціонера з Дніпра Ніколашина по його морській  експозиції, подарунки господарям та гостям . Та головним стала відверта розмова гостей і друзів з різних куточків України про культуру, мистецтво та краєзнавство і участь у цьому влади. Всі констатували, що участь мінімальна, а ставлення залишкове  і дотичне. Лише художниця Людмила Ганушкевич трохи заперечила, розповівши, що  невеличкому містечку на Київщині з владою поталанило і питаннями культури і мистецтва там достатньо переймаються.

До  імпровізованого заходу долучилися крім кропивничан представники Ужгорода, Миколаєва, Маріуполя, Кривого Рога та згаданого Ржищева. Цікаві розповіді та обмін думками тривали майже дві години. Всі учасники без винятку люди небайдужі – художники, дослідники, краєзнавці, колекціонери. Багатьом приїхати до Кропивницького завадила пандемія та карантинні заходи.  Та почуте не нагадувало про крик душі, а було обміном думками та розповіддю про зроблене і цікаве. Серед всього цього розповідь про дослідження, що вилилися в книжки, організацію виставок, боротьбу по захисту мистецького довкілля у своїх містах, а головне турбота про мистецьку молодь та її майбутнє.

З цікавого  присутні дізналися, що в Маріуполі та Кривому Розі немає художніх музеїв, а в Кропивницькому аж два.  Є музей образотворчого мистецтва імені Івана-Валентина Задорожного на батьківщині Ліни Костенко у Ржищеві. Колекціонер з Миколаєва Вадим Юрлов розповів про конкурс в 45 осіб на одне місце, щоб потрапити на навчання в Миколаївську муніципальну художню школу та організацію 50 виставок на рік ним у своєму місті.

Цікава історія була почута і про збирання до купи всього, що стосується живописців Кривого Рогу.  Історія прикра тим, що до певного часу цим цікавилася лише одна людина, яка збирала картини, вивчала біографії та видавала ілюстровані альбоми про земляків. А хотілося щоб був і художній музей та сайт про живописців Криворіжжя. До речі, такий сайт є в нашому Кропивницькому – «Живописна степова Еллада» (https://painting328.wordpress.com ). А хто про нього знає? Художники, які повинні були б скористатися ним для власної популяризації і медійної розкрути, що не розуміють не  відчувають користі і смаку від цього напрямку.  Мабуть таке починання, про яке мріють у сусідньому Кривому Розі варто підтримати і розвивати. А взагалі всі помітили те, що характерною рисою Кропивницького є тісна співпраця журналістів і митців між собою, чого буває немає в інших куточках України.

Цікава була розповідь представників батьківщини Куїнджи Маріуполя про боротьбу громадськості за збереження міського саду – півторасотлітньої перлини міста, на яку посягнули багатії з ідеєю побудови на його території  висотної склянки технічного університету Рената Ахметова.

Основне з почутого на зустрічі було , що культура жива і буде жити, поки що завдяки її палких прихильників та ентузіастів, частинка яких була присутня в залі. А якщо по чесному, то культура не бідна, бо сама по собі є неоціненним скарбом нації. І ще одна цікава риса і думка, що  саме український живопис є неповторним і найкращим в світі. Свідченням цьому є гігантська цікавість до нього з боку найчисельнішої країни в світі – Китаю. Ця потужна нині  країна готова його вивозити в свої музеї ешелонами.

Отака цікава і перспективна розмова в дні десятилітнього ювілею була в  приватній галереї «Єлисаветград» Миколи Цуканова. Зі стін залу на присутніх з надією на майбутнє вітчизняної культури споглядали дитячі шедеври сьогодення, в повітрі витав дух вічної краси, а  в  залі була безліч небайдужих до мистецтва і культури  очей.

Анатолій Авдєєв, спеціально для «Вечірньої газети»

MIXADVERT