Китайська головоломка. Як мислять і якими етичними принципами керуються в Китаї

 

Про китайську загрозу у світі говорять і пишуть давно, але в Україну глобальний Китай помітно прийшов буквально кілька тижнів тому. Ви ж пам’ятаєте, як китайці викрутили нам руки та змусили зняти підпис під резолюцією ООН про уйгурів, шантажуючи припинити постачання вакцин? Тому трохи розкажемо про Китай, якими принципами в житті там керуються. Та побіжно згадаємо, чому наростає загроза повноцінної війни між Китаєм та США

Ця публіцистична стаття не претендує на всеосяжний і науковий аналіз принципів та методів, які притаманні китайцям, але дасть загальне розуміння, з ким нам доведеться мати справу найближчими роками. Викладені думки суб’єктивні і базуються на особистому спілкуванні та моєму зацікавленні китайською класичною літературою, філософією, фільмами і взагалі Китаєм.

Усі ми бачимо дивовижні успіхи Чунго (中國, Серединна держава — так Китай китайською) за останні 30 років, за які ця країна із сірих злиднів піднялася у світові лідери. І у нас складається враження, що китайська система мегаефективна.

Чи ефективна китайська система?

Пропаганда Комуністичної партії Китаю (КПК) не любить про це говорити, але головний девіз кожного китайця: “Подбай про вигоду для себе”. Не про партію, імператора, державу чи компанію, а про себе. Пропаганда, навпаки, виставляє на публіку зразки самопожертви. І вони є і зараз, та й історичних прикладів багато. Втім, тисячі років історії держави з жорсткою і жорстокою вертикаллю влади навчили людей, якщо про себе не подбаєш сам, то зі зміною курсу вгорі — те, що сьогодні вважалося чеснотою, завтра каратиметься, як смертний гріх.

Тебе закатують, а твою сім’ю — включно із племінниками та слугами — стратять, попри твої попередні успіхи й вплив. Тому насамперед подбай про себе. Будуть гроші — буде шанс відкупитися від виконавців. Також популярно не добиватися чогось атакуючи в лоб, а дочекатися поки зміниться загальна ситуація, а потім взяти своє. “Відповідати зовнішньому і зберігати внутрішнє”, – як писали їхні філософи.

Звідси спосіб ведення справ у Піднебесній, які з нашого погляду виглядають мегакорупційно, але насправді це традиції, яким не одна тисяча років. Це описано і в класичній літературі. Я сам бачив, як серед білого дня місцевий начальник кричав на власника ресторану через те, що той вчасно не заплатив щомісячну данину. Ми сиділи в цьому ресторані буквально за десять метрів від них, галас лунав на все приміщення, наш перекладач пошепки перекладав, йому було страшно, чиновнику — ні. Це при тому, що в них смертна кара за корупцію.

Знаю інші приклади від українки, котра частину свого життя прожила в китайській провінції, і до неї чимало місцевих ходило як до психоаналітика, бо середовище дуже закрите, виговоритися нікому, виїхати неможливо. (Китаєць із сільської місцевості не може легально приїхати жити у місто, хоча нелегалів у містах вистачає). Їй розповідали драматичні корупційні історії про те, що людина не хотіла більше красти, бо нікуди вже було дівати гроші, а страшно. Але вийти з “бізнесу” їй не давали, погрожували вбивством компаньйони-чиновники. Практично все так само, як і в літературній класиці, що писалася в імператорські часи.

Цю традицію ведення справ використовує навіть ЦРУ (нещодавно Тексти перекладали замітку про те, як американці підкуповували китайських чиновників і ті використовували гроші для своєї довгострокової стратегії просування по службі, планували підкуп вищих начальників для отримання нових посад). Генсек КПК Сі Цзіньпін із цим бореться, звісно, але таке рідко буває, щоб реформатор-правитель переміг тисячолітні практики. Можливо, допоможуть всеохопні технології стеження, подивимося.

І як тут не згадати про те, що комуністи перемогли у громадянській війни через ненависть народу до тотально корумпованих чиновників Гоміндану, першої керівної партії республіканського Китаю. Але цікаво, що у Тайвані — державі, яку створив корумпований Гоміндан, зараз дієва демократія, ефективний держапарат, і ми не чуємо про гучні корупційні скандали.

Читайте також:Ти ніколи не станеш китайцем. Чому Китай не буде світовим лідером

Читайте також:Проміняли Москву на Пекін. Як Сербія стала провідником інтересів Китаю в Європі

Читайте також:Ще один східний фронт. Комуністичний Китай погрожує Тайваню воєнним вторгненням

Стратегія

Історичні та сучасні приклади китайської корупції можна перераховувати довго, але в чому сила їхньої державної системи?

“Якщо колоди скинути з гори, вони котяться вниз. Так само з людьми”, – писав найбільш визначний військовий стратег давнього Китаю Сунь-дзи. Це значить, що якщо у нашому разі чиновників поставити у певні ситуації, то вони діятимуть певним передбачуваним чином, а їхні особисті якості та чесноти не матимуть вирішального значення.

Для кращого розуміння Піднебесної розкажу, як Сунь-дзи став воєначальником місцевого вана (князя), що дозволило його трактату розповсюдитися і стати відомим. Переказую історію, описану в класичному трактаті “Історичні записки”. Ван запитав Сунь-дзи, як ти доведеш, що твоя теорія дієва, ти ж ніколи не воював. Сунь-дзи відповів, що його мають призначити воєначальником над наложницями. Його призначили, він усіх вишикував і почав, нашими словами, стройову підготовку. Дівчата гиготіли і не дуже хотіли муштруватися. Тоді Сунь-дзи запитав, хто улюблені наложниці вана. Йому сказали, і він їх, попри протести вана, одразу публічно стратив на площі. Далі “жіночий батальйон” виконував команди бездоганно. Повна історія тут.

Сила китайців у стратегічному мисленні, гнучкості та тонкому знанні психології. Чиновники в Китаї – це справді найталановитіші люди. Не можна не враховувати тисячолітньої школи державної служби. Як писав Лі Куан Ю, лідери комуністів були вихідцями з сімей імператорських чиновників, тому передача знань і школа не переривалися. Індустріалізація Китаю, як стверджується у книжці “Чому Азії вдалося”, відбувалася комуністами за десятитомним планом, який підготували чиновники ще Гоміндану.

В ієрархії традиційних цінностей “людина держави” стоїть набагато вище, ніж бізнесмен, майстер бойових мистецтв чи хтось інший.

Для реалізації своїх планів у Піднебесній звикли продумувати і втілювати різні довготривалі стратегії. Для нас 36 стратагем – це цікава екзотика, а у них привід обговорити, чи достатньо добре їхні принципи розуміє потенційна невістка.

Часто метау застосованої стратегії складно зрозуміти. В цьому і суть, щоб ви не розуміли, що відбувається. Це все робиться майстерно і витончено. Створення ілюзії, лестощі, шантаж, коли треба тощо — нормальні засоби, їх можна використовувати без тіні сором’язливості, це не вважається чимось поганим. Якщо ти дозволив себе обманути та використати, сам винен, що такий тупий. Це частина культури. І зрозуміло, що і державної політики.

Західні держави часто діють, керуючись принципом “реальної політики”, а не моралі чи цінностей. Але в них ведуться дискусії, де ця межа між “ріал політік” і моральними цінностями, від яких не можна відступати. Це, наприклад, дозволяло Україні тиснути на західних лідерів і отримувати від них підтримку, попри їхнє бажання продовжувати бізнес із Росією. Для Китаю такої дилеми немає: всі дії високоморальні, якщо вони приносять Батьківщині додатковий долар і не несуть загроз на 1 долар і 10 центів.

У Китаї дуже популярна книга “Трицарство” (як я прочитав в одному зі спогадів про життя в Піднебесній, наскільки популярна, що історії з неї переказують бабусі онукам). Це художній твір, написаний в XIV столітті про 80-тирічну війну між трьома китайськими державами у III столітті нашої ери. Один із популярних народних героїв цієї книжки — стратег Чжуге-лян, радник одного з “царів” Трицарства, даос-політик і геніальний полководець. Він був гуманним і дбав по добробут людей. Якось Чжуге-лян пішов у похід на дикі народи і, використавши військову хитрість, спалив їхні війська. І так пояснював свої дії: “Так, я їх спалив, і це негуманно, я поплачуся за це тим, що моє життя стане на п’ять років коротшим, але це на користь державі, і тому я пішов на такі свої втрати”. В той час Римська імперія, та й пізніше європейці, теж “геноцидили” багато народів. Але зверніть увагу на математичний підхід в оцінці з нашого погляду етичної проблеми. До речі, після смерті Чжуге-ляна його держава програла. А виграла та, яку заснував негативний герой цієї книги Цао Цао (він у книжці і китайській народній культурі є уособленням жорстокості, безпринципності та цинізму). Але китайські комуністи зараз із нього ліплять культ просвітленого державника, який не зупиняється перед жорстокістю заради об’єднання держави. Це його хотіли вбити у фільмі “Убивці”, але не зробили цього, зрозумівши всю глибину його державницького мислення.

Цінності

У традиційній китайській етиці достойною вважається та людина, котра не прагне власної вигоди, скромна в особистому житті, ввічлива і м’яка з іншими та готова допомогти, постійно самовдосконалюється, не кидається у крайнощі та не захоплюється чимось надмірно, до того ж відкрита до нових знань, має широкий світогляд та допитлива. Ще потрібно дотримуватися складних правил обов’язку та субординації перед батьками, учителем, друзями, державою тощо. Чесність і непідкупність — видатні чесноти, але в давній літературі та сучасних фільмах такі герої часто гинуть якраз через ці свої риси. Є й багато разючих прикладів відданості людяності та своєму обов’язку. Про одну з таких реальних історій є чудовий фільм “Квіти війни”.

Правила обов’язку бувають такі заплутані, що над ними насміхаються у китайських комедіях, знятих у некомуністичних територіях КНР. У комуністичному Китаї насмішка над традиційними цінностями — суворий гріх. Але і класична література теж дає широкі трактування. Відома історія, коли у війні між двома китайськими царствами високопоставлений чиновник тричі міняв сторону конфлікту і зрештою поставив на того, хто виграв. Історичний трактат віддавав належне його розуму й умінню переконувати та констатував, що чиновник вибрав кращого правителя, щоб з його допомогою дбати про благо народу.

Це “дбати про благо народу” — ключова цінність в усіх класичних настановах для імператорів і чиновників. І це не порожні слова. Якщо імператор не дбає по добробут народу, останній має право зчинити бунт і його скинути, що періодично і відбувалося.

Та є ще один більш практичний аспект: китайська класична література з війни і держуправління доводить, що держава, де влада не дбає про людей — нестійка і швидко впаде під ударами ворогів.

Але вернімося до сильних боків китайської цивілізації. В їхній культурі, на відміну від українського принципу “на зло кондуктору куплю квиток і піду пішки”, ніхто не рубатиме гілку, на якій сидить, навіть якщо сусіду від цього стане гірше. Ретельно зважується своя і ваша вигода, в ідеалі мала б бути ситуація, коли виграють усі, бо всім жити далі. Але життя неідеальне. Причому своя довгострокова, але помірна вигода завжди в пріоритеті перед бажанням зірвати куш тут і зараз. Це якщо ви освічена і впливова людина, а не якийсь забулдига з базару.

Читайте також: Українські стратагеми: «Виростити сад і викинути урожай»

Важливі цінності — освіта та відкритість до нових знань. Це виливається і в нестерпно жорсткому темпі підготовки до їхнього аналогу ЗНО після школи, і в масових поїздках китайців на навчання в найкращі західні університети. Ось нещодавно керівник Huawei, виступаючи перед працівниками, сказав, що їм є ще багато чому повчитися в американців у плані розвитку високих технологій. Це при тому, що США систематично банить Huawei на своєму рику і практично веде з компанією війну.

Зараз Сі Цзіньпін у виступах цитує класиків китайської філософії, які обґрунтовували важливість дотримання обов’язку, навіть — як усі імператори — після вступу на посаду відвідав могилу Конфуція, яку зруйнували при Мао.

Але, як ми всі знаємо, комуністичний режим пригнічує добрі людські якості і розвиває гірший бік людини. Це підтверджує і Лі Куан Ю, який писав, що низька якість китайських товарів — це наслідок правління комуністів, у його Сингапурі етнічні китайці завжди працювали якісно.

Нинішній псевдокомуністичний Китай постійно переслідують скандали, пов’язані з недбалістю. Наприклад, у 2018 році сотням тисяч дітей вкололи браковану вакцину. Гігантоманські проєкти зі створення дамб і зміни річищ річок шкодять екології та знищують місцеві громади. У 2015 році сталася гігантська пожежа в одному з портів, яку гасили 10 днів. Вигоріло все в радіусі 2 км. Про фабрики-потогонки, на яких працівники втрачали здоров’я до 40 років, виготовляючи айфони, писали десятки статей тощо.

Нещодавно сталася взагалі смішна історія. Офіційна пропаганда роздуває в китайців почуття вищості, наголошуючи на унікальності різних традиційних китайських мистецтв. І на цьому тлі утворилося купа фейкових майстрів бойових мистецтв із багатьма послідовниками. Та знайшовся реальний майстер, який викликав їх на поєдинки і розкидав, як мішки соломи. Його захейтило спочатку суспільство, а потім почалися утиски від влади. Відео одного з таких боїв тут

У тоталітарних системах завжди це відбувається, адже для розвитку потрібна конкуренція та критика.

1.jpg

Поблизу Музею революції в Цзин Ган Шані. Пенсіонери є звичним явищем у таких місцях “червоного туризму”

Зрештою, близько мільярда людей у нинішньому материковому Китаї живе і досі у злиднях, їсть м’ясо лише на свята. Підконтрольні медіа про це не говорять, художні фільми — підцензурні, тож там ці проблеми ви вже не побачите. А, наприклад, письменницю, яка написала документальну книжку про початок пандемії у Вухані, посадили, соцмережі жорстко цензуруються. Тому у світу і в нас складається враження суперефективності КПК і її чиновників.

Китай сучасний. М’яка експансія у світі

Ще років 10 тому комуністи з Пекіна говорили про майбутню демократизацію, а паралельно через китайські великі корпорації скуповували західні компанії. До речі, власність китайських гігантів, як стверджується у книзі “Чому Азії вдалося”, непрозора, і часто важко зрозуміти, це приватна компанія чи державна і хто має там протокольний пакет акції. Поки Захід усвідомив небезпеку і почав вводити обмеження, китайці непогано скупилися, придбавши навіть компанію “Вольво”.

Наступним етапом нарощування впливу стали великі інфраструктурні проєкти, які будувалися за урядові китайські гроші в межах державного проєкту “Один пояс, один шлях”. У теорії – це інфраструктура із доріг та портів, яка б мала допомагати, з одного боку, біднішим країнам, а з іншого – спрощувати рух китайських товарів до своїх покупців в усьому світі. Біда тільки в тому, що коли Китай почав цей проєкт, у різних країнах почали виникати корупційні скандали, пов’язані з китайськими грошима. Китайці давали кредит під урядові гарантії, траплялося, що проєкт був наскільки дорогим, що не міг окупитися в передбачуваному майбутньому. А будували китайські фірми та компанії, наближені до керівників країни, де все це відбувалося.

Цей алгоритм докладно описано в аналітичному звіті, який показує, як Китай “зайшов” у Сербію.

Ось лише одна цитата зі звіту: “Ще один наслідок проєктів за китайські гроші – це поява тривалої боргової залежності. Китайці справді дають кошти – але у формі не грантів, а позик під державні гарантії. Так, державний експортно-імпортний банк Китаю профінансував 85% (у грошовому вимірі це $1,3 млрд) проєкту сербської ділянки залізниці «Будапешт – Белград». На перший погляд, це чудова інвестиційна ініціатива – якщо не знати, що окупиться ця залізниця мінімум за 130 років, а максимум – за 2500”.

Тобто по факту Китай разом з експортом своїх послуг експортує по всьому світу корупцію. Ще важлива складова – екологія. Індустріальні й інфраструктурну проєкти, під які дають європейські чи американські кредити, вимагають детальної екологічної експертизи та зменшення негативного впливу на довкілля. Китайці цим не заморочуються.

А ось як описує “Нью-Йорк Таймс” феєричну історію з будівництвом порту у Шрі-Ланці: “Щоразу, коли президент Шрі-Ланки Махінда Раджапакса звертався до своїх китайських союзників за позиками та допомогою в амбіційному портовому проєкті, вони казали: “Так”. Так, хоча техніко-економічні обґрунтування показали, що порт не працюватиме. Так, хоча інші часті кредитори, як-от Індія, відмовляли. Так, хоча борг Шрі-Ланки швидко нарощувався за пана Раджапакші.

Протягом багатьох років будівництва та переговорів з компанією China Harbor Engineering Company, одним із найбільших державних підприємств Пекіна, проєкт розвитку порту Хамбантота відзначився переважно невдачами, як і передбачалося. З десятків тисяч кораблів, що проходили повз по одній з найжвавіших у світі судноплавних ліній, у 2012 році порт залучив лише 34 кораблі.

А потім порт став китайським.

У 2015 році Раджапакса відсторонили від посади, новий уряд Шрі-Ланки намагався розплатитися за його борг. Під сильним тиском і після місяців переговорів з китайцями уряд передав порт і 15 000 акрів землі навколо нього на 99 років.

Такий спосіб погашення боргу дав Китаю контроль над територією всього в кількох сотнях миль від берегів його суперника Індії і стратегічний опорний пункт уздовж критично важливих торгових та військових водних шляхів”.

Ми тут не згадуємо, як Китай ігнорував правила Всесвітньої організації торгівлі, використовуючи її переваги для просування свого експорту, як крав інтелектуальну власність в американських компаній, що зрештою призвело до американського протекціонізму часів Трампа, який триває і зараз, і до торгових війн США з Китаєм

Військова напруга і загроза війни з США

Але в останні рік-два Китай почав показувати й військову міць. У травні минулого року спалахнув конфлікт на кордоні з Індією. Кордон не до кінця розмежований, і китайці увійшли в так звану сіру зону. Дійшло до рукопашних боїв, в яких загинуло загалом до 20 бійців, але сторони стягували до місця конфронтації серйозні сили.

Китай побудував військові бази у Південнокитайському морі на островах, на яких обіцяв цього не робити, між Китаєм та Індонезією є постійна напруга щодо економічних зон у морі.

Та найбільше під прицілом демократичний Тайвань. Країна, яка разом із ще британським Гонконгом зуміла поєднати китайську життєву мудрість та підприємливість і західне верховенство права та демократію, вже давно досягла вражаючих успіхів як в економічному розвитку, так і в підвищенні добробуту своїх громадян.

Британський The Economist нещодавно виніс на обкладинку тему ймовірної війни за Тайвань. Китайці регулярно нарощують військову присутність біля острова, їхні бойові літаки порушують повітряний простір республіки. США відправили на підтримку свого союзника потужний флот. Азійська і світова преса давно пише, що у повітрі витає передчуття великої війни між США та Китаєм. І Штати реально змінюють свої збройні сили, готуючись до війни у Тихоокеанському регіоні, та формують там “азійське НАТО” для стримування Китаю.

2.jpeg

Китайські військові кораблі поблизу Тайваню. США теж підтягнули туди свій флот

Китай і Росія

Ці дві країни останнім часто виступають тандемом. «Ми констатуємо, що Росія і Китай останнім часом дедалі тісніше співпрацюють як у політичному, так і у військовому плані», – заявив генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг. Він вважає, що Москва і Пекін координують свої дії в міжнародних організаціях, включно з ООН. Генсек НАТО додав, що країни також проводять спільні маневри, польоти бойових літаків, морські операції, активно обмінюються досвідом в напрямах використання бойових систем і контролю над інтернетом, – повідомляє видання “Слово і діло”

І ось нещодавно Путін і Сі Цзіньпін на відеозустрічі домовилися “поглибити співпрацю в галузі кіберпростору”, що можна трактувати і як координацію кібератак на країни вільного світу, і як обмін досвідом у цензуруванні своїх громадян та стеженні за ними.

Цікаво, що коли Росія стягувала війська до кордонів України, Китай активізував свої агресивні дії навколо Тайваню, відтягуючи на них увагу головного союзника України — США.

Висновки для України

В історії Китаю цю країну двічі завойовували менш розвинені та менш організовані народи. Також китайська держава багато разів у своїй історії занепадала та занурювалася в хаос. Цьому сприяли системні недоліки організації життя в імператорському Китаї. Ці ж вади притаманні й Китаю комуністичному, хоча успішно вирішуються в Китаї демократичному, яким є Тайвань і був до останнього часу Гонконг.

Зараз є ймовірність початку повноцінної війни між США та Китаєм. Це відбувається на тлі зменшення ролі США у світі (останній приклад: вивід американських військ з Афганістану) та збільшення економічної потуги Китаю. Та нам варто пам’ятати, що внутрішня система США більш гнучка і стабільна, ніж китайська, та краще реагує на нові виклики.

І США, і Китай формують навколо себе пул країн, від яких можна очікувати допомоги в разі конфлікту. При цьому Піднебесна створює залежних васалів, на яких впливає через корупцію і силу, США організовує коаліцію союзників, які занепокоєні ростом агресивності Китаю. Як правило, це сусідні із Піднебесною країни Європи та англосаксонські країни, з яких поступово випадає Нова Зеландія через значний вплив на внутрішню політику китайського бізнесу, що активно скуповує активи в країні. Росія зараз активно грає на боці Китаю, та цілком можлива ситуація, що вона, як і під час Другої світової, несподівано перейде у табір “світлих сил”, зажадавши Україну як оплату.

Україна на сьогодні перебуває на периферії американсько-китайського загострення, та все ж китайські інтереси є і в нас. Насамперед це технології і фахівці заводу “Мотор Січ”, який поки що українська влада змогла зберегти.

Та попри периферійність цього конфлікту, нам критично важливо зберігати добрі відносини з США, адже це наш головний союзник у війні з Росією за нашу Незалежність, котра ще триває і не закінчиться швидко. Загравання з Китаєм у формі отримання від нього величезних кредитів чи величальні оди китайській системі, які виконує лідер фракції “Слуга народу” Арахамія, позбавляють нас нашої моральної сили та аргументів у Конгресі США. А Україна залучить до своїх інфраструктурних проєктів китайські компанії та пільгові кредити. Про це йдеться в міжурядовій угоді, яку уклали офіційні Київ та Пекін.

Нам зараз вигідно рішуче ставати на бік США та обмежуватися в торгівлі з Китаєм виключно рівнем комерційних фірм без участі держави. На державному рівні відносини з КНР мають бути стриманими і підкреслено нейтральними. Також неприпустимо брати великі гроші в китайських корпорацій. Торгуючи з Китаєм, варто розуміти, що із загостренням взаємин китайські смартфони рано чи пізно перестануть підтримувати американські інтернет-сервіси, як-от Google.

Під час протестів у Гонконгу, які закнчилися програшем, місцеві активісти надихалися фільмом про Революцію гідності. Мао Цзедун заморив голодом мільйони китайців після того, як на прикладі Голодомору в Україні побачив, що це працює. Сі Цзіньпін у недавній промові до 100-річчя КПК говорив, що КПСС була недостатньо рішуча у збереженні Радянського Союзу. Тобто пошкодував, що нас – тих хто читає, писав і публікував цю статтю, не втопили в крові ще 30 років тому.

Як писав Лао-цзи: “Небо до всіх ставиться однаково, але допомагає справедливим”. Пам’ятати хто ми, хто нас убивав, пам’ятати про наш внесок у боротьбу людства за свободу та не розмінюватися на легкі гроші – це й означає в нашому випадку бути справедливими та володіти “моральною силою Де”, про яку розмірковували давні китайські філософи.


Орест Зог

MIXADVERT