Війна проти олігархів. Як багаті та впливові втрачають свої суперсили

Володар медіаімперії “1+1 медіа”, що зіграла не останню роль в тому, щоб Володимир Зеленський здобув президентське крісло, в хатніх капцях та спортивних штанах зустрічав у своєму будинку в Дніпрі детективів Служби безпеки України та Бюро економічної безпеки.

Розслідування стосувалося махінацій в компаніях “Укртатнафта” та “Укрнафта”, де у компаній Коломойського була значна частка акцій. Йшлося про розтрату нафтопродуктів на 40 млрд гривень та ухиляння від сплати податків.

За три місяці до того обидві компанії за рішенням РНБО, було “відчужено” у власність держави. А зазвичай гострий на язик Коломойський лише стримано заявив: “Жодних коментарів та оцінок до кінця війни”.

За пів року до цих подій – у липні 2022-го – Зеленський забрав у бізнесмена українське громадянство. І це не говорячи про збитки, яких зазнав його бізнес через російські обстріли.

Уявити собі таке ще кілька років тому було б складно.

За рік війни представники великого бізнесу, які роками впливали на економіку і політику в країні, сильно здали позиції. Їхні гаманці стали тоншими, списки активів коротшими, а політичний та медійний вплив – менш помітним.

Хто такі олігархи

Традиційно під словом “олігарх” українські ЗМІ розуміли великих бізнесменів, капітали яких здебільшого сформувалися через доступ до активів, що залишилися з радянських часів і були приватизовані.

Їхня сфера інтересів найчастіше зачіпала монополії, в тому числі природні, енергетичні та сировинні галузі економіки, а також ЗМІ, особливо телебачення.

Вплив на політику країни вони найчастіше здійснювали через власні медіа та через фінансування політичних сил. Хоча дехто в різний час особисто обіймав державні посади або обирався до парламенту.

Більшість людей, яких зазвичай у ЗМІ називали олігархами, заперечують, що є такими.

Рінат Ахметов, найбагатший українець, якому приписували фінансування колись провладної Партії регіонів та який сам був депутатом від цієї політсили, наполягає, що “не олігарх, ніколи не був і не збирається бути олігархом”.

“Я найбільший приватний інвестор, роботодавець і платник податків в Україні”, – заявляв він в інтерв’ю The Washington Post вже після війни.

Ігор Коломойський ухильно зазначає, що радше “звик, що його де-факто називають олігархом”.

Четвертий номер у списку українського Forbes та зять експрезидента Леоніда Кучми Віктор Пінчук воліє називати себе “бізнесменом і філантропом”.

Один з найбагатших українців, п’ятий президент України, а нині нардеп та лідер “Європейської солідарності” Петро Порошенко спроби дорахувати себе до олігархів пов’язує з тиском влади на нього як на опозиційного політика.

Послідовно заперечували свою “олігархічність” бізнесмени Костянтин Жеваго, Олександр Ярославський, Юрій Косюк, а також Віктор Медведчук, який в 2021 році був 12-м у списку найбагатших українців, очолював фракцію ОПЗЖ в парламенті, а нині звинувачений в держзраді та виданий в Росію в обмін на українських військових.

Збіднілі найбагатші

Тренд на втрату економічних позицій олігархів експерти спостерігають, починаючи з 2011 року, йдеться в дослідженні Центру економічної стратегії (ЦЕС), опублікованому в листопаді 2022 року.

За останні десять років частка олігархів в українській економіці зменшилася приблизно удвічі – частково через втрату активів в Криму та на Донбасі, частково через зміни в самій економіці України.

Але останній рік – рік повномасштабної війни з Росією – спричинив для них колосальні збитки.

У щорічному рейтингу українського Forbes статки 20 найбагатших людей України загалом зменшилися на понад $20 млрд порівняно з початком лютого 2022.

Семеро людей випали з першої двадцятки. Натомість вперше туди увірвалися шість нових облич з інноваційної економіки, що Forbes називає новим трендом.

“Часи бізнесменів старої школи минають. Їхні втрати непропорційно більші за розмір активів”, – підсумовує видання.

Найбільше постраждав через війну Рінат Ахметов. Він, хоч і зберіг позицію найбагатшого українця, втратив за рік найбільше – понад 9,3 млрд доларів. Тепер його капітал оцінюють у 4,4 млрд доларів.

Найбільшим ударом стала втрата двох головних металургійних підприємств, які працювали у нині окупованому Росією Маріуполі – “Азовсталь” та ММК ім. Ілліча. У довоєнному році ці заводи виробили 90% сталі всієї групи та 40% усього українського виробництва металопродукції. Нині вони знищені обстрілами, а доступ до них тимчасово втрачений.

В останні місяці удару зазнав енергетичний гігант Ахметова – ДТЕК. Після того, як Росія взялася цілеспрямовано нищити енергетичну інфраструктуру в Україні.

Ахметов сподівається компенсувати збитки за рахунок Росії, проти якої в червні подав позов до Європейського суду з прав людини. Сумарна сума позову може сягнути 20 млрд доларів.

Втрати інших, втім, теж чималі. Статки Коломойського скоротилися приблизно на 1 млрд доларів, він втратив статус мільярдера та випав з двадцятки Forbes через втрату українського громадянства (якби не втратив, опустився б з четвертого місяця в минулорічному рейтингу на 10 чи 11 місце).

Віктор Пінчук “впав” з другої сходинки рейтингу на четверту. Бізнес-партнер Ахметова та співвласник “Метінвесту” Вадим Новінський втратив більш як дві третини статків та зберіг капітал на 1 млрд доларів.

Більше не мільярдери також Сергій Тігіпко, Петро Порошенко, Олександр Ярославський.

Останній втратив майже дві третини своїх статків. Головні активи бізнесмена були розташовані в Харкові, який сильно постраждав від російських обстрілів. Практично знищений “Харківський тракторний завод” та ТРЦ “Караван”.

Війна сильно вдарила по “хімічному” бізнесу Дмитра Фірташа, який уже багато років перебуває у Відні під підпискою про невиїзд та видачі якого домагаються Сполучені Штати. Його статки до війни оцінювали у 420 млн доларів, після російського вторгнення вони скоротилися.

Він втратив, зокрема, сєвєродонецький “Азот” – один із найбільших в Європі виробників аміаку та міндобрив. Підприємство зруйноване на 70% та нині перебуває на окупованій території. Його вартість на початок 2022 року, за оцінкою Forbes, становила 25% вартості всього хімічного бізнесу Фірташа або 50–60 млн доларів.

Group DF також готує позиви проти Росії за завдані збитки.

Далі від керма

Політичний вплив олігархів протягом десятиліть тримався не лише на їхніх статках, пояснює виконавча директорка Центру протидії корупції Дар’я Каленюк.

Вони також контролювали ключові телеканали в країні та окремих політиків або й цілі політичні сили, через які “протягували” потрібні політичні рішення в парламенті.

Обидві ці суперсили повністю або частково знівелювала війна та воєнний стан.

Ключові канали з найбільшим покриттям невдовзі після повномасштабного вторгнення Росії в Україну у лютому 2022 року об’єдналися в телемарафон “Єдині новини”.

До нього приєдналися, зокрема, ICTV/СТБ Віктора Пінчука, “Інтер” Дмитра Фірташа, “1+1” Ігоря Коломойського та “Україна 24” Ріната Ахметова (згодом його замінив канал-новачок “Ми-Україна”).

Відтоді ці канали не можуть транслювати рекламу і відповідно заробляти на ній, в режимі нонстоп ведуть інформаційне мовлення, яке в країні, що воює, має свої обмеження. Хоча всі учасники марафону, з якими спілкувалась BBC News Україна, заперечують будь-яку цензуру чи тиск з боку влади.

“Олігархи втратили монополію на телебачення і тепер не впливають на те, що в мізках українців, – пояснює Каленюк. – Крім того, більше людей стали черпати інформацію з соцмереж, з різних YouTube-каналів, тобто навіть після відміни національного марафону я сумніваюся, що буде відновлено вплив і силу саме телевізора”.

Рік по тому влада підтримує ідею продовження телемарафону і навіть передбачила на його підтримку гроші в держбюджеті на 2023 рік.

“Влада повинна мати спосіб контролювати інформаційний простір у час війни, – пояснює голова Незалежної медійної ради, медіаексперт Отар Довженко. – І вона не має підстав повністю довіряти власникам великих телегруп: в історії не раз траплялося, коли вони атакували чи шантажували керівництво держави”.

Війна також послабила парламент, на який традиційно різні фінансові групи могли мати вплив, фінансуючи кампанії окремих депутатів чи цілих політичних сил, визнають аналітики.

“В Україні відбулася мобілізація влади, яка привела до того, що частина влади, яка була в олігархів, перейшла до офісу президента, – вважає політолог Микола Давидюк. – Сам парламент просів в своєму значенні під час війни, а офіс президента посилився. Тепер боротьба іде більше за те, хто буде підголосовуючою фракцією для партії влади”.

Популярність Зеленського, яка посилилася під час війни, та наявність власної більшості в Раді дають йому можливість “не ходити на поклон до олігархів”, щоб ухвалити потрібне рішення в парламенті, погоджується Каленюк.

“Впливу на публічні політичні процеси (з боку олігархів – Ред.) наразі немає, бо відсутні власне ці політичні процеси, оскільки на час воєнного стану виборів не може бути”, – додає Дмитро Горюнов, старший економіст Центру економічної стратегії (ЦЕС).

Хто головний

“Хрестовий похід” проти олігархів Володимир Зеленський анонсував ще до війни.

Влітку 2021 він оголосив, що олігархів в країні більше не буде, усі вони мають стати “великим бізнесом”, що “сплачує податки, а не відкати, фінансує благодійні проєкти, а не групи депутатів”.

“Так, в Україні є олігархи. Так, вони впливають на політику. І, так – цього більше не буде”, – заявив тоді президент.

Невдовзі парламент ухвалив так званий закон про деолігархізацію. Він вперше мав би формалізувати звання “олігарх”. Відповідно до документу, цього статусу набуває людина, в тому числі іноземець, якщо він відповідає щонайменше трьом з чотирьох пунктів:

Закон передбачає створення реєстру олігархів. У липні минулого року секретар РНБО Олексій Данілов заявив, що реєстр готовий, але триває обробка документів. Станом на лютий цього року реєстр досі не запрацював.

Попередньо, за словами Данілова, в нього може потрапити близько 80 людей, хоча прізвищ він не уточнив.

Втім, люди, яких в Україні зазвичай називають олігархами, вже зробили все, щоб не потрапити під дію цього закону.

Влітку минулого року Рінат Ахметов закрив свою медіаімперію “Медіа Група Україна”, в яку входили 10 телеканалів та інших ресурсів і яку Forbes оцінював в 200 млн доларів. Приблизно тоді ж склав депутатський мандат бізнес-партнер Ахметова Вадим Новінський.

І вже за кілька днів міністр юстиції Денис Малюська визнав, що Ахметов більше не підпадає під дію закону про деолігархізацію. Мовляв, партнер Ахметова більше не політична фігура і медіавпливу бізнесмен позбувся.

Ще раніше Петро Порошенко продав 100% корпоративних прав на телеканали “5 канал” та “Прямий” медіахолдингу “Вільні медіа”, співзасновники якого громадські діячі та депутати від “Євросолідарності”.

Порошенко прямо визнав, що зробив це через закон про олігархів, але заявив, що цим законом влада передусім тисне на “незалежні ЗМІ та опозиційні демократичні сили”.

Були й інші кроки з боку влади, які послабили великий бізнес. І війна стала для них хорошим виправданням.

Проти Новінського ввели санкції, Коломойського позбавили українського громадянства, а згодом “Укрнафти” та “Укртатнафти”, у Фірташа було відчужено мережу облгазів, а в Костянтина Жеваго компанію “АвтоКрАЗ”, що займається виготовленням великовантажних автомобілів.

У грудні останнього затримали в Куршевелі на запит української сторони, яка домагається екстрадиції бізнесмена. Компанії, пов’язані з ним, звинувачують в ухиленні від сплати 10 млрд грн податків.

“Це все ознаки того, що вплив олігархів зменшується. І це, безумно, наслідок війни і посилення ролі держави в умовах війни”, – впевнений політолог Володимир Фесенко.

Він пригадує, що незадовго до війни олігархи дозволяли собі публічні випади на адресу влади. Зокрема, Рінат Ахметов по суті вступив у відкритий публічний конфлікт з офісом президента, а тепер “риторика змінилася”.

“Думаю, що Ахметов зрозумів, що зараз не та ситуація, коли можна вести протистояння з владою, треба навпаки співпрацювати, – каже він. – Він відмовився від цього протистояння і демонструє лояльність президенту і владі”.

Кінець епохи?

Втім, говорити, що олігархи в Україні зникли, зарано. Їхній вплив зменшився, але він досі є, каже політолог Микола Давидюк.

“Війна не зробила так, щоб вони стали просто великим бізнесом, як обіцяв Зеленський, готуючи закон про олігархів, – каже він. – Вони просто залишаються маленькими олігархами”.

При чому, на його думку, значно більше послабила олігархів саме війна, а не влада. Зокрема, закон про олігархів він називає недосконалим, оскільки з-під його дії можна вийти за формальними ознаками і при цьому зберегти фактичний політичний вплив.

“Про закон про олігархів заявили і рік майже нічого не робили. Олігархам дали час підготуватися, – каже він. – І тепер є люди, які були тотальними олігархами, які мали свої партії, своїх президентів, мали вплив на церкву, але вони продають канал, складають мандат. І все, по документах це вже не олігарх, хоча таким є”.

Дмитро Горюнов припускає, що великий бізнес може спробувати повернути собі вплив, але сумнівається, що можливо повернути все до довоєнного рівня.

“Через втрату активів буде менше стимулів впливати на державну політику, – каже він. – Закон про олігархів все ж буде діяти — хтось превентивно відмовиться від політики та медіа, хтось потрапить до переліку та тим самим отримає проблеми в роботі із зовнішніми контрагентами”.

Крім того, обмеження впливу олігархів є вимогою Європейського Союзу до України як до кандидата на вступ в ЄС.

Щоб гарантувати, що олігархи не відновлять свій вплив, експерти наполягають на необхідності комплексних, інституційних реформ – судової реформи, антимонопольної та антикорупційної реформ.

“Ми повинні вийти з війни без корупції, російського впливу та без олігархів, – каже Давидюк. – Бо потім вони тягнуть країну на дно. Це бідність, це постійні політичні перипетії. Треба ставити собі за мету сильну державу в складі Європейського Союзу, де буде верховенство права і всі будуть рівні перед законом”.

ввс